Города-55. Мова

Я зрiдка згадую той час,
Коли я жив ще в Украiнi.
I залишилася вiднинi
Лиш мова, що *дна* нас.

Вона скрiзь душу мов рiка,
Тече i не пита* згоди
I не дару* насолоди,
А начебто чогось шука,

Комусь в душi моiй гука,
На що нема* вiдгомону.
Хiба сльозу мою солону,
Давно вже висохлу, чека?

Без жодних планiв i надiй,
Без зволiкання, без умови,
Тече рiка цi*i мови,
Самотнi човники на нiй.

А кожний човник * то * спогад
Про давнi села i мiста
Про нiжний потиск, довгий погляд
Несмiлу радiсть або страх.

Та рiчка, темна i бурлива
В своiй хова* глибинi
Секрет, чому я нещасливий,
Чого бажа*ться менi.

Я, може, навiть здогадався,
Чому, почавшись iз струмка,
Мене не покида* дар цей,
Ця успадкована рiка.

Чому вона менi шепоче
Ti вiршi, що давно не чув:
Про чорнi брови, карi oчi,
Що я iх майже позабув,

Омрiянi caдки вишневi,
Про степ, i море, i шляхи,
Про зiроньки у темнiм небi...
О, зрозумiло: за грiхи

Таку менi обрали кару:
Не забувати нi на мить
Все те, що втратив i шукаю,
Що неможливо не любить...

...Я зрiдка згадую той час,
Коли я жив ще в Украiнi.
I залишилася вiднинi
Лиш мова, що *дна* нас