Вело життя мене та*мними стежками.
Ця мова, що я вперше чув ii вiд мами,
Менi здавалось: залишилась тiльки в серцi,
Та залунала в повний голос в цьому серпнi.
Я пригадаю всi слова цi*i мови,
Серед усiх знайду одне, що допоможе
Зненацька висловити сни моi i мрii...
Моi печалi нездоланнi i надii.
Воно прилине теплим промiнем до ганку
Чи журавлиним клином в небi на свiтанку,
Неясним шуркотом у росянистiм листi
А чи мотивом несподiваноi пicнi.
Коли ж нi слова не знайду у цiлiй мовi,
Вiдгомоню вiдлунням першоi любовi,
Щемливим спогадом о тiм, чим серце млi*,
О невтiленнiм * невмирущiм, о надii.
Дощами вересень печаль мою уми*,
Усе даремно и безглуздо без надii.
Cибiрський сiчень заморозить бiль у серцi...
Ряснiють в липнi полуницi, не у серпнi.
Города-54. Вело життя мене та*мними стежками
© Copyright: Семен Венцимеров, 2004
Свидетельство о публикации №104120401751
Свидетельство о публикации №104120401751
Рецензии