И. Драч. Девич-снега пер. с укр

Девич-снега белеют, как во сне!
И вишен графика рисуется во мгле,
И проявилась враз, отчетлива, ясна,
Глубинно-плотная, как синька, синева!
Как я боюсь на этот снег ступать
И каждым шагом в гуще утопать!
И в эту чистоту сыпучую
Переступаю так, как с облака на тучу я.
Вдруг загорелся снег от стайки снегирей.
Ударило в глаза. Вверху – синь всех морей!
Простор какой за теми снегирями,
И ветра тихий всплеск за теми за борами!
Я жить боюсь в таком чистописании,
Я замедляю шаг, ведь каждый шаг – касание!
И эта жуть снегов вдруг обхватила горло.
Исчезло всё вокруг. В душе пустынно голо.
Сначала всё. С азов. Давай, давай сначала!
На жизнь поставь печать, чтоб снова заиграла.
И со снегов начни. Уже пора бы знать,
Как можно вновь и вновь начала начинать!
Заткнись, ирония! Какие здесь снега!
Ведь это белый свет расширил берега
Вот этим целомудрием, диковинностью неба –
Душа томится без божественного хлеба!
Сыпь белый, беловой, белошелесный,
Сыпь, беловейник, сыпь, мой перелесный!
А как же без начала без такого!
Тогда заснешь и ты, моя тревога,
Заснешь  ты, совесть, ты, бурлящая ирония, -
Плохое чистота отодвигает в сторону!
Сбывается всё на снегу соборном!
Летает ворон в одеяньи чёрном,
Но подчеркнет лишь он невольно,
Что белый свет так нужен моей воле.
Искрятся так снега, как жемчугами перстни,
Такие ясные, словно душа у песни…
Чисто идти хочу – не сбиться б со следа,
Нетронутые девичьи снега…




Іван Драч
 Дівич-сніги

Які дівич-сніги навколо залягли!
Як графіка вишень прокинулась з імли
І прописалась враз, чітка, різка, ясна,
Мув туш із синькою – глибока густина!
Як я боюсь ходити по снігу!
Як тахне кожен крок – в цю глибочінь тугу
Ступаю боязко, в оцю чистінь сипучу
Переступаю так, мов з хмари йду на тучу.
Сніг підпалили враз пашисті снігурі,
Аж в очі вдарили. Яка сизінь вгорі!
А просторінь яка за тими снігурами,
А вітру тиха рінь за тими за борами!
Я жити так боюсь у цім чистописанні,
Я стишую свій урок, бо кожен крок – останній!
Ця моторош снігів геть облягла навколо.
Все щезло десь кудись. В душі пустельно голо.
Спочатку все. З азів. Давай, давай спочатку!
Постав на все життя невидиму печатку
І з цих снігів почни. Тобі ж не вперше знати,
Як можна знов і знов початки починати!
Та зась, іроніє! Дивись, які сніги!
Це білий світ поширив береги
Цією цнотою, цим дивовижжям з неба –
Твоїй душі така ж у нім потреба!
Сип, білий, біловий, білошелесний,
Сип, біловійнику мій перелесний!
А як же без початку без такого!
Тоді заснеш і ти, моя тривого,
Ти, совісте, заснеш, ти, нуртова іроніє –
Ця дівич-чистота лихе все відсторонює!
Можливо все  на цім снігу соборнім!
Літає ворон у костюмі чорнім,
Та він лише підкреслить мимоволі,
Що білий світ потрібен моїй долі
І ці сніги перлисті та первісні,
Такі ясні, немов душа у пісні...
Як треба чисто йти – не збитися б з ноги,
Такі незаймані, такі дівич-сніги...