Волынь-кусочек Украины,
с природою не тронутой и ныне!
Ну разве только радиацией-
всеобщей нашей декорацией...
Леса,луга и болота-
мила мне ваша красота!
Здесь аист,чёрно-белый черногуз,
С моей души вдруг клювом снимет груз.
Глаза озёр-чарующий магнит!
Моя душа здесь птицею парит!
Всё мило сердцу в этом крае!
А почему сама не знаю.
Здесь дед и прадед корни в земь пустили.
Детей и внуков,правнуков взрастили.
И потому наверно та земля-
мой код хранит и собственное я.
И чтоб себя и истину познать,
К земле отца я буду приезжать!
Чтоб здесь себя и веру обрести!
И душу-птицу, не сгубив,спасти!
P.S.
Волынь и Донбасс-две половинки моего сердца..Война,как инфаркт, поразила обе...
Волынь
© Copyright: Людмила Забелина, 2004
Свидетельство о публикации №104120101307
Свидетельство о публикации №104120101307
Рецензии
Людмила, здравствуйте! Прочитал, понял и взвесил. Просто и сильно, без аллегории, но от души. Разделяю Ваши мысли и ностальгию. Да я Вам сродни: родился на Тернопольщине, а живу (по направлению после ЛПТУ МВД СССР) уже 21 год в Краматорске. Две части Украины и две мои. Кстати, о фото. Вы передали сыну весь свой генный код. Думаю, поэзия тоже за ним.
Рад встрече с Вами. Заходите в гости как-нибудь. С ув. Владимир.
ОБЕРІГ
Люби повік своє гніздо,
Де ти почав життя стосиле.
Де все достоту – від і до –
Твоє до самої могили.
Де перший крик,
де перший крок
Твоє створили існування.
Найперший мудрості урок,
Що дав наснагу й сподівання.
Де батько й мати –
два крила –
Тебе вкривали від напасті.
Де мова – вічна і жива –
Була вже першою у щасті.
Твоє гніздо – твоя земля,
І світ, і друзі, і родина...
Що докликає із здаля
Тебе, як матір свого сина.
В нім все – і сонце, і дощі,
І перші радощі і смутки.
І хліб у полі й спориші,
І вічні квіти – незабудки.
Де хвилі рідної ріки
Тебе плекали без упину.
Де збігли радісні роки
У юну пісню соколину.
Твоє гніздо – святий поріг
І тиха пісня тополина...
То вічний в долі оберіг,
Що має ймення – Батьківщина!
Владимир Бояновский 07.04.2007 14:10 • Заявить о нарушении
Рад встрече с Вами. Заходите в гости как-нибудь. С ув. Владимир.
ОБЕРІГ
Люби повік своє гніздо,
Де ти почав життя стосиле.
Де все достоту – від і до –
Твоє до самої могили.
Де перший крик,
де перший крок
Твоє створили існування.
Найперший мудрості урок,
Що дав наснагу й сподівання.
Де батько й мати –
два крила –
Тебе вкривали від напасті.
Де мова – вічна і жива –
Була вже першою у щасті.
Твоє гніздо – твоя земля,
І світ, і друзі, і родина...
Що докликає із здаля
Тебе, як матір свого сина.
В нім все – і сонце, і дощі,
І перші радощі і смутки.
І хліб у полі й спориші,
І вічні квіти – незабудки.
Де хвилі рідної ріки
Тебе плекали без упину.
Де збігли радісні роки
У юну пісню соколину.
Твоє гніздо – святий поріг
І тиха пісня тополина...
То вічний в долі оберіг,
Що має ймення – Батьківщина!
Владимир Бояновский 07.04.2007 14:10 • Заявить о нарушении
Очень красивый "Оберiг")))Для меня папина родина имеет такой же смысл)))Иногда тоже корни просыпаются и льётся душа на лист украинским певучим языком.Но "верхи"перегибают палку, насаждая его насильно в таких регионах как Восточная Украина.Любовь силовым давлением не привьёшь,к этому языку душа должна пробудиться и потянуться через знакомство с культурным наследием Украины.Мне в детстве мама читала "Кобзарь",а на родине папы я слушала этот язык,любовалась вышитыми рушниками в каждой сельской хате)))А мама хранила вышитую сорочку моего деда,который умер в 1942...Только памятью сердца,уважением и восхищением к культуре можно прививать любовь к языку. http://www.stihi.ru/2007/04/10-2114
Людмила Забелина 10.04.2007 18:41 Заявить о нарушении
Людмила Забелина 10.04.2007 18:41 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.