ти не питай мене тепер,
минуло більше, ніж два роки
тобою дихала, аж поки...
ти не питай мене тепер...
я віддала, що мала, мала небагато,
а може, забагато, - як хто зна,
можливо, то мені забракло снаги,
можливо. просто я була сама...
ти взяв усе - так має бути
як у Дідро, як у Шекспіра, у Дюма,
а я не сміла повернути
те, що сама в тебе взяла
єдине я у тебе вкрала...
коли востаннє ти пішов,
ти полишив не мене - нас обох,
а я нічого не сказала...
а я щаслива тим, що є
і він, маленький, підростає,
ти не питай мене тепер,
бо він не знає...
ти не питай мене тепер...
© Copyright: Адриана Делирья, 2004
Свидетельство о публикации №104120100129
Свидетельство о публикации №104120100129
Рецензии