Тяжка історія у України,
все гірші й гірші були зміни.
ніколи не бувало тихо,
одне лиш лихо й лихо.
Мова--наріччя, забути її,
церква безрідна, збутись її.
Героїв немає, убити усіх,
хто протестує підняти на сміх.
І вже коли час розплати настав,
народ все ж на ноги устав.
Думку народу не усмирить,
усіх не знищить, усіх не убить.
міліони лягли за свободу свою,
можливо й за вашу, а може мою.
А не звуть нас більше кріпаками,
бо вільний народ не скувати ціпками.
Ми маєм мову і віру свою,
а не нав"язану, чужу.
Бо ми не безрідні, бо ми українці,
і ми не плюємо в дідівські криниці.
Ми мову збережем як ціле одне,
бо рідне все це, а не чуже.
Страница из истории Украины
© Copyright: Терещенко, 2004
Свидетельство о публикации №104112101072
Свидетельство о публикации №104112101072
Рецензии