Липнев акварел

I
Посеред дощ,посеред літо
Вловить на відстані весла
вільжисту тишу
Мимохіть, зненацька
Запам'ятать ім'я...
Твоя непевність і жага,
І мрія перевтілиться в таємне
Живе тепло на світанковім ганку.

II
Небо пахне згаслим літом,
Ліс злеліяний зайнявся
жовтим цвітом...
Сік вишневий
У багряну чашу світу
Ллється - полум'я гостинне.
Літо вловиш павутинне
на долоні -
Ліній знову щось побільшало.

III
Білий млин хлюпоче
Солов'їної ночі...
Заблукати б охоче
Та ударити в дзвін,
Зримий місяцем - князем.
Вмить розкотиться він
Срібним вітром по косах
Тихоплинних прарік,
Що утратили лік
Тим літам і століттям.
Стати плетивом - віттям
У долині оман...
Із пустелі в туман,
Крізь гаптовані луки
В руки котиться сонце.

IV
Як ніч світилася у переддень ясний!
Як зілля пахло згаслими зірками!
То дощ самотній за вікном шумів,
То шелестів березовим плащем шовковим
Вітрець залюблений...
У тишу
Спадають з неба голоси чудні:
Пташки прозорові - Ярилові створіння.
Розлитий всюди спокій...І проміння
Збудило жовтокриле тло небес

V
Загуркотіло...
Лоша стривожене промчало
За обрій несучи вогонь,
По луках сонних в зело, у жита.
З долонь стікає час...
Неначе та, найдовша злива
З годинників поцупила пісок.

VI
Вільха гукала. Кувала на сполох.
В колах - плавні бліді
Рано димлять. Тай по воді
Вилами писана Доля.

18.07 - 4.08.2004

©2004 Автор: Святослава Лученко