Credo

Коли дістаються скарби із пекучої рани -
Нежданно загоїться рана і біль надпекельний зникає.
Коли через муку я вищу мету не дістану,
Нехай тоді щастя щомиті кудись утікає!

Чи можна кохати найбільше не теплого слова,
Не світла вітання, не прихистку в нього на грудях?
А мліти найбільше, як звуку лавина казкова:
Від серця - крізь руки... І сяйво залишиться в людях.

Коли дістаються самотні, несправджені мрії,
В душі мов в кишені старого пальта призабуті,
Хто з вас надійде, попри скруту, сніги і завії?
Ви сном оповиті,ви в безвісті страху закуті!

Як то - не знайти, не зустріти любові в людини?
Як то - щохвилинно чекати довіку і марно?
Тоді лиш збагнути, що стрінеться серце єдине
Омріяне світом,як небом умите безхмарно.

Коли дістаються скарби... і у натовп - по крихті
Із сліз моїх, слів і думок, і пісень непочутих,
Негаданно сльози з-під вій...і струна завібрує,
І тремом озветься любов моїх днів надихнутих

Небесним оркестром, мов ангелів сонмом озветься,
Криштального серця і черствого зніме окови
Із теплої рани вогнем вічносвітлим займеться,
Коли приєднається Всесвіт до нашої мови!

13.06.2002 р.

©2004 Автор: Святослава Лученко