В йна

Війна-це людське горе,
Залпи гармат, крові море.
А дома мотері чекали,
Навіщо ж того горя дістали?

Війна-то подвиги людські,
Закиди й облави фашистські.
Бруд, вогонь і смерть скрізь,
Від одрази хоч на дерево лізь.

Скільки сиріт, скільки вдов,
Скільки сіл, міст, відбудов...

Але й не тільки це війна,
Це ще й зговірка партійна.
Сталін свій народ не шанував,
Долі в домові з Гітлером не вчував.
"Не нападу"-казав усім,
Хоча й знав усе, був німим.
Коли прийшли в СРСР,
З нами не здоровались на: "Сер",
В нас бомбардирів посилали,
Простий люд насмерть забивали.
В розгарі битв закон з'явивсь,
Тут-то Сталін заявивсь,
Хто здававсь, тих у зрадники,
Хто перейшов до німців-загарбники.

Ту війну не забудуть ніколи,
Поки є життя: міста, села, гімназії,
Ліцеї, ВУЗи, школи...

Треба фашизм страшний пам'ятати,
Ніколи до нелюдів не вподобляти.
Німці своїх не забудуть,
А наші померли й більше не будуть.