М сячне сяйво

МІСЯЧНЕ СЯЙВО
(пісня)

Солов”їна пора, ніч лягла над селом,
в небі місяць між хмарами смуток ховає.
Все життя він іде за зірками слідом,
а яка з них кохана, і досі, і досі не знає. 
       Коли ранкова зоря, зоря, зоря коси ночі розплітає,
       і високо в небесах одна, одна зірка стомлена горить,
       то вона свого коханого на небі виглядає,
       тільки місяць вже не бачить, бо в туманах сивих спить.

І прокинувшись знов, він на небо спішить,
щоб шукати кохану у сутінках ночі,
він жадає кохання, він коханням горить,
бо зірки йому сяють, як очі, як очі дівочі.
       Він мандрує по ровах, роках, роках в вічних пошуках любові
       і не може все ніяк, ніяк, ніяк, свою зірку відшукать.
       Зустрічає в самоті весь час він зорі світанкові,
      але музику кохання його ночі не здолать.

Всюди ніжність тремтить, в крилах вітру зліта,
і бринить срібним дзвоном як сурми кохання,
місяць вперто на небі свою долю шука,
поки є хоч надія, маленька надія, остання.
       Ніч циганкою весь час, весь час, весь час йому ворожить
        і любов наче ноктюрн, ноктюрн, ноктюрн в пітьмі летить,
       місяць солодко зіркам серця як світлий сон ворожить,
       обертаючи на вічність і на щастя кожну мить.

       Травень 1998.