Вона вм кохати...

...Іноді мені здається, що вона не зі світу цього. Її очі – це глибини океанів: такі ж непроглядні та таємничі. Вони затьмарюють твій розум і вміють контролювати твої думки. Коси її, нібито проміння сонця, що спустилося на землю з вітром та дощем. Вона – таємниця...Іноді я вагаюсь: з ким я розмовляю – з дівчиною , чи з дзвінкою річкою, яка біжить вдалину, щоб розбудити перші квіти весни, вмити вечірні зірки; щоб напоїти сонце, яке сідає у її води на заході.
Та не це головне у ній! Часом думки полонять мій розум та не дають зімкнути очей поночі. Вони говорять мені про те, що лише вона вміє кохати. Кохання у ній завжди вирує і несе хвилю пристрасті та радощів, жалю та болю, чарів та смутку. Так, вона вміє кохати і нести це кохання через гори перешкод, вогонь пекучого болю, через водоспади сліз та луки пустоти. Вона вміє його зберегти та подарувати лише тому, хто гідний цього кохання.
Та й про своє кохання вона не говорить словами, не співає пісні...Лише її очі горять у пітьмі і вони скажуть самотній зорі, про те, як їй гірко, чи солодко як; про те, що це горе, чи  пустощів смак. Лише очі, та й більш нічого. Та подивись в них – і ти потонеш у її думках, мріях, захлинешся хвилею кохання...
Вона вміє кохати...