Твоя душа, мов вітер, завиває,
Моя душа від болю вся тримтить.
Я знаю, ти мене вже не чекаєш.
Так як нам наші душі ісцілить?
Можливо, ти про мене вже не мрієш,
Та все одно обох долає сум.
І наші душі в розпачі німіють -
Ми бачимо руїни наших дум.
Так і живу у розладі з душою,
І відчуваюсь, мовби на межі.
Я хочу бути разом із тобою...
О Господи! Мені допоможи!
Допоможи позбавитись примари,
Чи подаруй його тепло мені.
Можливо, це для мене Божа Кара
За ті серця, яким сказала "ні".
Я простягну тобі свої долоні,
Звільню себе від коливань і снів.
Обидва ми застрягли у полоні
Полоні перешкод і почуттів.
А ти мені відмовиш, я це знаю,
І ми тоді позбавимся примар.
І в наших душах світло засіяє,
Коли піде в минуле цей тягар.
Мр я про зв льнення
© Copyright: Наталочка, 2004
Свидетельство о публикации №104060600904
Свидетельство о публикации №104060600904
Рецензии