Казочка про верблюдика

  Жив Верблюдик малий у пустелі Сахарі. Був він добрий й розумний на радість татку і мамі.
  Якось Вітер приніс їм спеку пекучу. Усіх Вітер спрагою в пустелі замучив. Ні тобі річки, ні мілкого озерця: висохла річка, пісок засипав джерельця.
   Засмучено брів наш Верблюд по пустелі: хоч би краплинку водички для нені. Раптом назустріч Джейран вибігає: там в іншім світі спраги немає. Хочеш - потрапиш туди й набереш там для нені води. Ось голка, осьо її вушко. Через вушко в країну чужу ти потрапити мусиш. "Як? - Згорьовано верблюдик питає. - Це складно, якщо віри немає. Всього лиш повір!" Закрив оченята здивований звір...Відкрив - вхід перед ним. У коридор в інший світ перетворилася голка. Там річка бурлить, там гори високі.Свій погляд Верблюдик зупинив лиш на мить. Водички набрав - до мами спішить. А як же назад? Джейрана згадав ("Подякуєш, - Джейран на прощання сказав")."Спасибі від тата і неньки. Від себе.Вертатись до них мені треба.Я від дому зайшов далеченько." Закрив оченята...відкрив - вхід перед ним - коридор у країну свою."Більше за неньку я не боюсь! Нап'ються усі: і мама, і тато, й товариші. Води є багато!"