Твої вуста, неначе пелюстки,
Що хочуть сонця, тільки марні мрії,
Ти хочеш буть зі мною навіки,
Та я зруйную всі твої надії.
Я, наче вітер, що розбещує поля,
Я, зграя пилу, що злетіла в вись.
Для тебе недосяжна, як зоря,
Та краще ти зі мною примирись.
Бо, якщо схочу, я тебе вкраду,
Зруйную все, що довго будував,
І не сховаєшся, бо я тебе знайду,
Пройду стежками, де ти побував.
Хай навіть сплинуть роки, мине час,
Та я не поступлюсь своїй химері,
Все, що минуло, то було до нас,
І я за ним вже зачинила двері.
20.04.03.
*** Тво вуста, неначе пелюстки...
© Copyright: Аннушка Т., 2004
Свидетельство о публикации №104042700730
Свидетельство о публикации №104042700730
Рецензии