Всміхаєшся?
Радій, тварюко.
Волосся чешеш?
Ні. Гадюки.
На плечі впали
І шиплять.
Ти відьмой стала.
Як не знать?!
Вночі, а може вже під утро
Готуєш хлопцеві отруту.
А він, не знаючи того,
Дарує тобі пишну руту.
Цілує щоки і вуста.
Вона радіє, він не зна.
Не зна, що зілля те дієве
На крок штовхнуло не суттєвий.
В обійми відьми він попав.
Жалкою здобиччю він став.
Покинув радості й тривоги
Назад він вже не зна дороги.
Не помічає він підлоги
Й цілує відьмівськії ноги.
Вже рік минає,
Може й два.
Та раз помітила вона,
Що невідоме щось знайшла.
В життя розпусне і жалке
Прийшло кохання те терпке.
І захотілось клятій жить.
Та смерть уже не зупинить.
Вона стогнала, розривалась,
А серце билось і пручалось.
І не хотіло помирать.
Хотіло жити і кохать.
Закляття діяло як треба.
В житті вже не було потреби.
Із тіла рвалася душа.
Вона ж лишалася чужа.
В дьма Укр. язык
© Copyright: Елена Шеремет, 2004
Свидетельство о публикации №104041900191
Свидетельство о публикации №104041900191
Рецензии