Янголи шепочуться в пітьмі,
Мрії про нездійснене плекають.
Поштовхи холодної землі
Барабанним громом викликають.
Не кажи: “Розжарена вона”.
Не кажи: “Зсередини клекоче”.
Вогняна. Вогненно-вогняна
І червона, червоно-пекоча.
То виртує кров, то вогняна
Зоряна примара судинОва,
То виртує пляма калинОва.
Кров – то значить серце і душа.
Що таке те серце? Чи душа?
Та й душа? Не вигадка чи наша?
Що таке усміхнені вуста?
Чи то просто м’Язова гримаса?
Не кажи: “Порода кам’яна
викликає поштовхи безодні”.
Лавою тече на схил ріка,
З розрізу Землі - вогнИще крові.
А застигла кров – то запеклась
І чорніє докором мовчальним.
У Землі розжарена душа,
Серце незбагненно-гравітальне.
Вулкан я
© Copyright: Иннокентий Флик, 2004
Свидетельство о публикации №104040600678
Свидетельство о публикации №104040600678
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.