Ко дню рождения поэта Т. Г. Шевченко, чьи стихи с

Чи то мені так здалося, чи просто наснилось
Наді мною якась постать в задумі схилилась.
Темний жупан, довгі вуса, допитливі очі.
Щось ніби той чоловік повідати хоче.

І так схиливсь, як над ліжком у дитини ненька.
Спалахнуло, Боже правий, та це ж сам Шевченко.
Подих в мене відібрало, аж мороз по спині.
Та це ж славетний Кобзар, по всій Україні
Й за морями люди знають його тихе слово,
Що позвало знедолених до життя нового.

Та що це я, та як же так, та чим же сподобив?
А він усе на мене дивився з під лоба.
Нарешті впізнав, небораче: - Посміхнувся в вуса.
А  тут не потрапля зуб на зуб, лихоманка трусить.

Зрозумів усе Кобзар: -Заспокойся, сину.
Ось зайшов до тебе в гості, віднайшов хвилину,
Прийшов тобі  розказати яка сила в слова.
Щоб ти знав та передавав поколінням новим..

Про те не тобі одному розуміти треба.
Палке слово загримить як грім серед неба.
І позрива з усіх темниць зачинені грати.
Заслухається все на світі, затихнуть гармати.

І згадається щось світле, іздавна забуте,
І постане така тиша, тільки серце чути.
Та не одне своє, а й інші почути удасться.
От тоді ти зрозумієш що на світі щастя.

І почнеш людей словами від сну піднімати.
Щоб і вони починали щастя будувати.
Бо хто ж другий окрім самих турбуватись буде.
Отак і скажи: - Час настав, прокидайтесь, люди!

Тільки одне пам'ятай у всяку хвилину:
Боронь Боже тобі, сину, скривдити людину
Лихим словом, відвернеться навіть рідна мати.
Бодай тобі ще змалечку язика не мати,
Якщо він наважиться отаке творити.
То ж наперед  сто раз думай, перш ніж говорити.

Добре ж слово перед тобою всі двері відчинить.
Але дивись, за що взявся – щоб найкращим чином.
Щоб в вірші твоїм не було ні плями, ні цятки.
Бо як будеш лукавити не простять нащадки.
Відвернуться та й забудуть, скажуть: - Писанина.

І загубить Україна ще одного сина,
Як загубила до цього по шляхах чимало.
Не справилися із собою був талан – не стало.
Бо несила була піднятися їм над суєтою,
Та й пірнули у небуття мов сторч головою.

В тому слові і для  тебе є пересторога
Щоб такого не сталося дивися на Бога
І наближатиме твоє слово годину погожу.
Ото і все, зможеш, сину? Зможу, батьку, зможу.

В твоїх силах перетворити на ліки отруту.
Бувай здоров, сій же добро, як я сіяв  смуту.
Посміхнувся та й зник собі, мов імла накрила.
А по спині в мене довго мурахи ходили.