Моя дорога Укра нa

Настала велика руїна…
Горить Україна в вогні,
Йде батько на рідного сина…
Не снилось таке і у сні.

Хмельницький помер і все впало…
Залишив невчасно цей світ.
Нам—буть автономієй мало,
Не треба чужинський нам ґніт.

Хотіли лиш буть незалежні—
Та кожен тягнув, хто куди:
Виговський, Пушкар, Дорошенко,
Всі рвались до влади, дурні.

Вкраїна цього не простила—
Лиш через непослух синів
Чотири століття горіла
У полум’ї грізних вогнів.

Лишень через пристрасть до влади
Тягнула важкее ярмо.
Страждала вкраїнськая мати,
Спустіло вкраїнське село.

І кожен тягнувся до шаблі,
Ніхто не хотів розуміть,
Що в злагоді—буде держава!
Чекали ж багато століть!

Історія має помилки,
Нам цих помилок не забуть.
А іноді стане так гірко
За те, що державу псують.

Хотіли цього ми віками,
Боролись, страждали, повзли,
І знову з могили вставали,
Нам доля в’язала вузли.

Боролись за власну державу,
З’явилась вона, мов у сні.
Та з нею руїна повстала—
Не можемо згоди дійти.

Невже не навчила помилка?
Та скільки ж страждати тобі!
Моя дорога Україно!
Ти вічно стоїш. Не впади!