Вчера терзали в упоенье Звездочета
За страсть к мирам неведомым, иным,
За скучную ненужную работу
Смотреть на звезды, радоваться им,
Переплетать земное притяженье
С мерцаньем галактических орбит,
Являть непостижимые творенья
Космических просторов и планид…
Пинали дружно. Скалились довольно.
Клыки сверкали острого острей,
И - ликовали! Звездочету больно!
- Ату его!
Придушим посильней!!
Не понимала стая:
Звездочета,
Как не сгрызай, -
останется живым.
Бессмертна звездочетова работа -
Смотреть на звезды, радоваться им!
Вчера терзали в упоенье Звездочета...
© Copyright: Наталья Возович, 2004
Свидетельство о публикации №104020900744
Свидетельство о публикации №104020900744
Рецензии
Нет слов, Наталья! Сразу понятно то, что стих посвящен Петру Красенцу.
Вечная ему память!!! Добавлю только свой, написанный сейчас, хотя и с опозданием...
A PRIORI
Краматорському поетові
Петру Красєнцю
Я лишаю цей світ. Він мені надоїв.
Так обрид, що вже більше не можу.
Все сказав, написав, не лишилося слів.
Я іду! Більше вас не тривожу.
Це не відчаю крок. Це – безвихідь німа.
Буде спокій мене колисати...
І заплаче за мною берізка сумна,
І Вкраїна заплаче як мати.
Заридають за мною вітри та дощі,
Засмутиться на хвилю природа...
Я іду вже від вас, відпускайте мерщій.
Хай хоч в цьому мені буде згода.
Я розтратив себе на велике й пусте,
Бо так жив як хотілося жити...
Хоч для мене в житті було саме святе –
Словом правди завжди дорожити!
Я вже йду за межу, де немає знущань,
Ані крику дурного, ні ґвалту...
Я іду за межу без усяких вагань,
Наче доленьку ставлю на карту.
Відійду як відходить ранковий туман
У обійми всеосяжного неба.
І, нарешті, в кінці, сам собі буду пан.
І моя вдовольниться потреба.
Залишаю цей світ. Не тривожте мене.
Дайте спокій мені на хвилину...
Я міняю земне – на усе неземне.
І рятую себе, як людину.
Владимир Бояновский 19.12.2008 23:25 • Заявить о нарушении
Вечная ему память!!! Добавлю только свой, написанный сейчас, хотя и с опозданием...
A PRIORI
Краматорському поетові
Петру Красєнцю
Я лишаю цей світ. Він мені надоїв.
Так обрид, що вже більше не можу.
Все сказав, написав, не лишилося слів.
Я іду! Більше вас не тривожу.
Це не відчаю крок. Це – безвихідь німа.
Буде спокій мене колисати...
І заплаче за мною берізка сумна,
І Вкраїна заплаче як мати.
Заридають за мною вітри та дощі,
Засмутиться на хвилю природа...
Я іду вже від вас, відпускайте мерщій.
Хай хоч в цьому мені буде згода.
Я розтратив себе на велике й пусте,
Бо так жив як хотілося жити...
Хоч для мене в житті було саме святе –
Словом правди завжди дорожити!
Я вже йду за межу, де немає знущань,
Ані крику дурного, ні ґвалту...
Я іду за межу без усяких вагань,
Наче доленьку ставлю на карту.
Відійду як відходить ранковий туман
У обійми всеосяжного неба.
І, нарешті, в кінці, сам собі буду пан.
І моя вдовольниться потреба.
Залишаю цей світ. Не тривожте мене.
Дайте спокій мені на хвилину...
Я міняю земне – на усе неземне.
І рятую себе, як людину.
Владимир Бояновский 19.12.2008 23:25 • Заявить о нарушении
Господи, Владимир, как пронзительно точно, трогательно, больно и бесконечно грустно... Затронуты потаенные уголки души... Тем более ридной мовою... Я так не умею, увы... Склоняю голову перед светлой памятью Петра... Вам - искренне тихое спасибо, от всего сердца, за этот стих
Наталья Возович 20.12.2008 08:11 Заявить о нарушении
Наталья Возович 20.12.2008 08:11 Заявить о нарушении
Будем жить, Натали! У нас еще так много предстоящих славных дел!
Любви, добра и удачи!!!
Владимир Бояновский 20.12.2008 22:42 Заявить о нарушении
Любви, добра и удачи!!!
Владимир Бояновский 20.12.2008 22:42 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.