о признании
Я побежал бы вслед за нею.
Надежда в это так мала
От глаз небесных цепенею.
Бессвязна речь, слабеет слух
И сердце бьется учащенно.
Мой голос сорван стал и глух
Себя ругаю возмущенно.
Теряюсь, словно бы малыш -
Роняя сладкую плетенку.
А, вдруг, ты скажешь просто – Кыш!
Как нашкодившему котенку.
И я не мертв уже не жив.
Боюсь мучительно ответа.
В признанье душу всю вложив,
В столь ясный день не вижу света.
А ты серьезная стоишь
Ладошкой трогая запястье.
Глаза в глаза, но этим лишь
Сгущаешь жгучее ненастье.
За свой порыв себя корю.
Готов бежать куда угодно!
От слов твоих уже горю,
- Ты извини, я не свободна…
18.02.2002 г.
Свидетельство о публикации №104012700993
А може, власне, і не в цьому справа
Та головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як незбагненна спрага.
Я не покину серце не моє
Луна луни туди не долітає
Я думаю про Вас, я знаю, що Ви є
Моя душа від того вже світає.
Н.
Надежда Стрельцова 28.11.2006 23:55 Заявить о нарушении