"Зачекай, всеодно скажу,
Та не бійся, не видам нікому.
В тебе відьмині очі такі!
Хоч лукаве в них сховано втомою...
Знаю... Знаю..." І далі побрів,
П"яний шепіт дорогою сіючи.
Мабуть втратив свій розум старий.
Що тут вдіяти?
Та надвечір, як сонце зайде,
Свої чари повідаю вітрові.
Втрачу все- я ніхто, я ніде!
І росою впаду поміж квітами.
...........................
Літнім ранком згадається сон-
Щира сповідь від власного імені.
Через вії проміння й тепло
Розіллються на очі відьмині.
Навiяне...
© Copyright: Техора, 2004
Свидетельство о публикации №104011601393
Свидетельство о публикации №104011601393
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.