Роздуми

Галас вереск нерозбірливий
Люди лиця все зливається
Пропливають дні незлічені
Незліченні не спиняються
Дзвін у вухах біль між ребрами
Що там? Серце чи прогалина
Не одна я серед безвісти
У проваллі понад пристрастю
Забуваю й забуваюся
І забутою прокинуся
Ляжу спати не зізнаюся
Лиш піду й не попрощаюся
27.03.2003

Вода…

Вода вода
Під ногами брудними потоками
Шумить тече срібнозоряно
Біжить тротуаром
Між берегами брудносніжними
Стежками повноводними
    Тече вода тікаючи
    Тече втече не витече
    Лиш розливається
      З неба вода в землю вода
      Навколо вода під ногами
      Тут я одна зі мною вона
      Вода поступатись не хоче
Вимила сходи до скляного блиску
Вимочила майже моє довге пальто
Хоче й мене у потоках згубити
Хоче розмити як весняний сніг
12.03.2003

*       *       *

Я чекаю, чекати не довго.
Я занадто багато чекала.
Я чекаю на тебе, на вас,
Ні, на нього!
Я шукаю привід чекати ще більше,
Проте скринька моїх приводів
Швидко спустошується.
Слово, думка, навіть погляд,
Прямий, захоплюючий ,жаданий
Можуть сповнити її до краю.
Та його я марно чекаю.
Сходи не застогнуть від того погляду.
Він не зійде, ти не дійдеш, я піду.
Цим все скінчиться, так достоту й не почавшись.
Може це й на краще!
Я ж хотіла бути вільною,
От і маю: воля, тиша, самота…
12.03.2003

Чекати

Найгірше – чекати,
Чекання знесилює душу.
Так просто стояти,
Вмовляти себе, що я мушу.
Чекати свідомо,
Коли підсвідомість бунтує.
Чекати на когось,
Коли це його не турбує.
Секунди – в хвилини,
Хвилини складають години.
Стою неодмінно –
Чекання ніхто не відмінить.
Тягуча миттєвість –
Найгірше, що маю я знати.
Така неприємність
Запрошеним гостем й чекати.
13.03.2003
 
*       *       *

Кубічні форми і квадратні рими.
Багато люду плине звідусіль.
Найгірше – знати, що ніхто не прийме
Твоїх страждань й сізіфових зусиль.
А може прийме, чудеса ж бувають!
Хоч рідко, й я не дуже вірю в них.
Проте бувають, хтось це точно знає,
І хочу я належати до тих,
До тих, що вже зневірившись востаннє
Впіймали птаха за барвистий хвіст.
Я теж так хочу! Це моє бажання!
І я до цього певно маю хист.
13.03.2003

Не твоя!

Забудь! Кричу, вже не благаю.
Іди! Не повертай очей.
Збагни! Уже не відчуваю
На віях подиху ночей.

Засни! Приспи свої бажання,
Заколиши себе ти сам.
Прозрій! Дивись! Я не остання!
Не вір в облудний фіміам.
Не ідеал, не Навсікая,
Не Лореляй, не ідол я.
Забудь свій намір, не твоя я.
Вгамуйся! Знаєш?! Не твоя!
26.05.2003

Політ

Здавалося мені, що я заснула,
Побачила крайнеба феєрверк.
Здавалося: про тебе я забула
Пішла…

Підносилась над осінню свавільно,
І кидала на тебе сяйну тінь.
Летіла понад прірвою, де вільно,
Собою захопившись…

Ти вірив і любив як лопотіли
У небі мої крила золоті.
І не відомо: клітку я створила,
Чи ти?
27.05.2003

“ В день Валентина…”

Чому, коли серце має співати як пташка
Воно плаче, ниє, і болить?
За що ти так мене образив?
Хіба я колись з тобою вчиняла так підло?!
Тож бо. Ні!
А ти просто невдячний,
не вмієш цінувати те, що маєш.
Я думала ти уважний і ніжний,
а ти… ти просто дурень…
Може це надто жорстоко… та ні,
в порівняні з твоєю жорстокістю
моя – просто фіолетові пелюстки.
Жаль, що не ультрафіолетові.
Я б просвітила наскрізь твоє серце,
І побачила б там всю твою замріяну
Пиху і безвідповідальність.
Мої почуття – аромосвічка,
 Вчора я запалила її, назвавши
“ Чекаю на тебе “, а сьогодні
ти залив її крижаною водою під назвою
“ Це свято ти зустрінеш без мене “.
Без тебе – значить сама,
сама – значить самотня.
А я ніколи й не думала,
що маючи тебе буду самотньою.
Єдине, що мені зараз хочеться –
Це плакати…
Та я не буду!
Ти не вартий моїх гарячих солоних
Пекучих і нікому не потрібних сліз.
Та ніч ще довга, і я таки мабуть заплачу…
14.02.2003

“ В Д. В. ( зранку)

Ні! Я не плакала, я просто лежала
під теплою ковдрою і чекала…
Чекала, що ось-ось відчиняться двері і ти увійдеш.
Яка дурість, я ж все одно хотіла тебе прогнати,
навіть не прогнати, а просто образити,
і не образити, а примусити відчути мою образу.
Хотіла побачити тебе на колінах
з винуватим виразом на рідному,
і чужому обличчі…
15.02.2003

*        *        *
Минає день в очікуванні свята
І грім не розриває сіре небо.
Нема життя ,-- нема його потреби,
Все існування сірим перетято.

На морі штиль,-- передгрозова пустінь,
Без вітру ,сонця, грому й блискавиць.
Несуть у жертву ,падаючи ниць,
Тому , хто порух хвилі не відпустить.

Несуть дари і душу на додачу,
Невірні Богу й небу водночас.
"Його покличте , нужбо, хоч би раз"—
Очима я сухими в небо плачу.

Доволі дивний сон мені наснивсь ,
Напевне роль свою він ще зіграє.
Одне лиш певно я сьогодні знаю:
До свята день один мені лишивсь.
   
                6.08.2003


Сповідь
Я не хочу зізнаватися в тому, що закохана,
нехай хтось вважає це зайвою примхою,
та на мене, безцінне – лише приховане
в тому разі, коли безлічі кодів змінено.
Я спочатку казала – "Подобаюсь",
потім власні слова заперечила.
Я сама на частини розтроююсь,
і у кожної власне твердження.

Я для них як бездумна лялечка,
шовіністка і ще й прагматичка.
Почуття – це для мене карлики
із дитячої супер казочки.
Я – людина без краплі ніжності,
лише з чистим тверезим розумом.
Я - суцільне поле безгрішності
і холодних кар`єрних роздумів.

А для нього я – квітка росяна.
Я зернина в просторі всесвіту,
сонце, місяць і небо зоряне
для душі, що пропала безвісти.
Він боїться мене образити,
наді мною як голуб порхає,-
щоб нічим мій світ не уразити,
бо без мене він вже не дихає.
Я як лава гаряча іноді
обпікаю своєю пристрастю.
Він завжди мене бачить різною
на всіх рівнях своєї свідомості.
Я у себе його закохую,
намагаюся бути гарною,
контролюю всі його подихи –
користуюсь безмежною владою.
Він мене називає зіркою,
як на бога на мене молиться,
бачить сяйва мого глобальності
не зважаючи на подробиці.

От така я для інших – бачите?!
Ну а хто ж ти у собі, дівчинко?
На питання шукаю відповідь
і заплутуюсь в власних схованках.
Всі мої попередні вислови
ніби й справді душевні сповіді,
та лишається щось не сказане
десь глибоко у підсвідомості.
Я не звір, бо ще хочу ніжності,
та й не ніжність, бо маю кігтики.
Мені іноді хочеться плакати,
а пізніше – рвати на клаптики.
Я над ним відкрито знущаюся,
якщо чесно, не без задоволення,
ну а потім ще гірше караюся,
розбиваю стіну об голову.
Я не знаю навіщо бачитись.
Часом навіть я не закохана.
Та одначе я хочу квапитись,
щоб кохати, поки дозволено.
"Ми не скоро з тобою побачимось"-
я сказала, і не без усміху.
Та одначе чекаю зустрічі
і страждаю від власних дурощів.

Я хотіла писати лірику
про самотність і смуток роздумів,
а рядками лягають відгуки
філософії й психології.
3-4.09.2003

*         *         *
На загальних підставах оголошую вас недоробком,
недоробком у сфері відносин зі світом персон.
Вилітаєте ви із VIP-простору так, ніби пробка
з дорогущої пляшки з старезним солодким вином.