Сховали від мене коханого,
Казали: „Помер — то й все”
Землею ж засипавши милого,
Занапастили себе.
А він не помер, він деревом,
Проріс крізь пісок й річки,
Калиновим світлим деревом,
Забарвленим у стрічки.
Я пташкою стану до осені,
Співатиму в гілочках,
Настане зима і разом він,
В моїх відіб`ется очах.
Він дерево, світле дерево,
Я – сонце і дощ над ним,
Я місяц ,я сонце, зорі я,
Туману я сірий дим.
Ні я не помру від жалостів,
Я вже задоволена тим,
Що він калинове дерево,
А я співаю під ним ...
Skvo
Калинове дерево
© Copyright: .Skvo., 2003
Свидетельство о публикации №103092401050
Свидетельство о публикации №103092401050
Рецензии