Вершники синi

На вічну згадку про мого друга та вчителя,
видатного українця і поета
Станіслава Россоху 
(1943-2003).


…Є вершники синi,
Вони серед ночi
Нестраченi – скачуть.
А в матерi сивi
Й заплаканi очi –
Свiтання не бачуть.

Та сiють краплини
Солоним намистом:
То ж так повелося,
Що з кровi калина,
Зі сліз – то любисток,
А з поту – колосся.

Я, ненько, з тобою!
За скронь твоiх iній
Ще й лезами блиснуть
Проросли журбою
По всiй Українi
Калина й любисток.

Журитись не треба.
Дивись, вже світає,
Ще  вродиться  й колос!
Та осiнь iз неба,
Мов яструб, злiтає
I знижує кола.

Та ми ще у силi,
Бо – дивляться очi,
Бо – серденька плачуть,
Бо – вершники синi
Крiзь темряву ночi
НЕСТРАЧЕНI – скачуть!


Серпень 1974. Москва.


Рецензии
Хай будуть ваші вірші
людям в душу,
Хай будуть ваші вірші
людям в очі...


СЛОВА МИТЦЯ

У сутінках перо торкається паперу,
Поєт слова надії тихо промовляє,
Слова добра й любові в ріднім милім краю,
Поет у думки людям старанно вливає.

Його слова, як лезо карають душу, ріжуть,
Як чарівний бальзам, загоюють серця,
Його слова, як квітки лілій - білі й ніжні
І повні світла й мудрості Слова Митця.

У сутінках перо торкається паперу,
З’являються слова правдиві й запальні,
Поетові слова, мов іскра Прометея,
Займають у серцях сміливості вогні.

Галюник   27.07.2004 18:43     Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.