танц маленьких слоненят

життя іде... усе чудово...  іду й дивлюсь в очі людям...

танцюю понеділок-середа латинос

не сниться мені ще, мабуть, нічого...

а надихають вулички і діти, що бігають безупинно, вдивляючись тільки в те, що поруч

не хочеться писати та читати...

лиш розмовляти поночі з жінкою близькою...

таких нема - тож залишається - мовчати...

шукати легку "еротичну дружбу..." аби не травмувати серце... яке і так болить - мабуть негоду чує...

кричати разом з натовпом коротке слово і вибігати з себе та не повертатись

ман'ячу, обнімаю і цілуюсь

досхочу і достоту піднімаюсь

на поверх п"ятий чи дев"ятий

іду крізь Київ в ніч

в холодному таксі

Така бридота - "заливная рыба"...

і часом - лиш замінник хліба

для похудіння на сніданок їм....

усе простив, усе забув, усе відкинув

занурився у тишу неспокійну

не знаю, чи вона була чи були

лиш маренням оті  чотири роки,

що передували самоті й зажурі...

які вже майже залишили

свої сліди в моїй душі назажди

та нових жовнірів пішли шукати

для армії покинутих людей

с у м н о - б о н е м а є с л і в

одні лиш знаки і забуті жести

що театральщину цю зможуть

перекласти на мову людську...


...

ОТО ТАКЕ