Поема про божествений драп

А ось шматочок класики. До ханжів та релігійних фанатів велике прохання не читати. Пояснень щодо персонажів та окремих висловів теж не просити - річ здебільшого тусовочна (Київський інститут журналістики, общага №18). Уточню одне: Змій - персонаж цілком реальний, друг автора. Вічна пам"ять, Вадику.



Поема про божествений драп

Присвячується другові та співпляшникові Геннадію Бикодіру
в день його народження 5. 11. 2000 на добру згадку
з найкращими побажаннями

Пролог

Крошка сын к отцу пришел
И спросил у папы:
"Чтобы было хорошо,
Сколько нужно драпа?"

Папа тупо почесав
Лисий жовтий череп
(В інституті був він сам
Докою в цій сфері.

З коноплею він вставав,
Спать лягав із нею,
Був весь світ - трава, трава...
Навіть я хуєю.

Дні і ночі планокур
Пихав у параші
Та грузив усяких дур
По типу Наташі.

Але сталося таке,
Що страшно й сказати -
Звичайнісінький пакет
Із драпом ****атим

Все життя перевернув,
Змінив мікросхему.
Ось про цю ***ню дурну
І буде поема.

INTERMEZZO

Тоді часи були круті -
У Змія під матрасом
Лежала купа наркоти
Найвищого класу.

То був найкращий в світі драп,
Який курять боги,
І навіть в ангелів від хапки
Виростають роги.

Його не знайдеш ти ніде,
Ніде не побачиш.
Це - Божий дар на букву "Д",
А не *** собачий.

Глава І. Змієва удача.

Колись лежав убитий Змій
На своїй постелі
Й побачив вогник золотий
Угорі на стелі.

Цей вогник ріс і полонив
Всю змійську уяву.
Змій думав: "Це вже галюни..."
І був, мабуть, правий.

З вогню ступив до нього Бог
З пакетиком драпу.
"Що, синку, а курнуть слабо
Такий, як курить папа?"

Дістав зі свого рукава
Божественний бульбик
(У ньому будь-яка трава
Скрутить тебе в бублик).

Уже й наперсток Бог забив,
Хотів очима спопелити
(Так роблять деякі жлоби,
Щоб запальничку не носити).

Аж тут щось раптом задзвеніло,
Немов розбилась тонна скла -
Ото божественна мобіла
Свій ніжний голос подала.

Тут Бог - ну чіста новий рускій -
Сказав в мобілу пару слів
Та й роз"єбав її на друзки
(В натурі, мабуть, охуїв).

"Ісусик, в рот його їбати!
У нього все не як в людей.
Колись казала ж його мати,
Що з сина виросте юдей...

Щодня він, сука, лазить на город
Та ****ить коноплю, що я посіяв.
Укуриться в дупєль та йде в народ -
****ить, що він Учитель і Месія.

Оце б спустився, дав би по єбалу
При всіх, що він їм лекції чита
Та всю толпу трьома шматками сала
Із часником годує. От тада

Я б подививсь на рейтинг і на імідж
Його у цього, ****ь, електорату,
Бо цей синок зайобами своїми
Позорить добре ім"я свого тата.

Понавдихає трави ароматні
І завжди десь якусь накоїть муть.
Оце мєнти впіймали на Гарматній -
Напевно, суки, знову розіпнуть.

Піду зроблю, що зможу, може, вдасться
Відмазати синка від КПЗ.
"А драп?" "Та завтра, мамі його трясця,
Там сатана ще кращий підвезе!"

Сказавши, Бог скакнув у вогник
І миттю вилетів в вікно.
Та Змію було не до Бога.
Та Змію було все одно.

Глава ІІ. Явлєніє.

Студент Геннадій, нарик і мислитель,
Задумливо хропів в ранковій тиші.
В тім сні не було що в чарки розлити,
Не було драпу (бо не було Гриші).

Не було ні ***, була пустиня,
Де не жили ні змії, ані люди,
І лиш сумний пустельний дух Малінін
Все шкрябав анонімки у нікуди...

Зникав, з"являвся знову, *** горбатий,
Мов марення, міраж чи просто "бєлка".
Коротше, сон був страшно ****уватий.
Напевно, з підсвідомих закапелків.

Прокинувся Геннадій. Пів на першу
Показує годинник невблаганний.
Піднявся трохи він, на руки спершись.
Як завжди, настрій зранку був поганий.

Розплющив Гена свої вбиті очі
І остовпів на мить від здивування:
Сидить у кріслі Бог, насіння точить,
Втикає телесеріали срані.

"Ну що, прокинувся? Не бачив Змія?"
"А він сьогодні зранку на воєнці."
"С"єбався, значить, гад. Оце повія!
Ще світ не бачив більшого збоченця!

Ще триста тисяч років до сьогодні
Наябував мене, Адама, Єву,
Коли сиділи ми в саду Господнім,
Тобто моєму. Відшукав він древо

Пізнання. Там росли самі кокоси,
І, як пробило Єву на свиню,
Притяг її до дерева за коси.
Послухала вона його ****ню,

Захавала кокоса з шкарлупою
І попустилася від драпу, ****ь!
А потім із усмішкою тупою
Завіялась Адама годувать.

Дарама, що я для них придумав тему
Курити драп і сам втягнувся, бля,
По всьому саду райському Едему
Росла лише добірна конопля.

Так ні, вони прозріти захотіли,
Бо Змій їх, бач, падлюка, спокусив.
Прозріли, листячком прикрили тіло
Та хочуть по два двадцять ковбаси,

Засумнівались, суки, в урядовій
Політиці, їм пенсію давай!
А самі, академіки ***ові,
Уже й забули, де росте трава.

Ну що, прозріли, цуцики, що далі?
Послав їх на *** я на ПМЖ.
Писав же я Мойсею на скрижалях:
"Блажен, хто курить. Інший - не блажен".

Оце ж згадав старого Змія-друга,
Ще й драпу охуєнного придбав
У Сатани. Розвієм, думав, тугу...
А він, ****ь, на воєнку уєбав!"

"Та що Ви, друже Боже, та не плачте, -
Відповіда Геннадій. - Де Ваш драп?
Осьо у мене "Запорожців" пачка,
Тож і без Змія утече хандра".

Бог, як почув, то аж заплакав щиро:
"У цілім світі, синку, ми удвох.
Дай Бог тобі здоров"я, щастя, миру...
Що я морозю? Я ж і є той Бог!

Давай покурим, синку, папіросу
Із зіллям Сатани, і хай усі
Нам заздрять та їдять свої кокоси,
Воздаючи осанну ковбасі.

Хай пізнають собі цей світ галімий.
Пізнають - зрозуміють: все - ***ня.
Бо є лиш драп. Єдиний, неділимий.
А решта - філософськая ****ня.

Я сам творив цей світ, але без драпу,
І знаю: я б у ньому жить не став.
Тож, діточки, куріть, як курить папа -
Тоді будуйте села і міста.

Бо драп - то сила вища, незбагненна,
Що плющить навіть свойого творця.
Якби ж колись я пихнув охуєнно,
То іншою була б планета ця.

Усі б курили драп, і то багато!
У кожного в кишені б був пакет...
Хоча й вагону буде малувато,
Якщо його куритиме естет

Такий, як я. Та це - звичайні мрії.
Тепер уже цього я не зроблю,
Бо всі свої століття золотії
Я проєбав, куривши коноплю.

Тому тепер слабенький став, худенький,
Усі легені Божі прокурив.
Зате, хоч зараз схожий на опенька,
Пізнав весь смисл того, що сам створив!

Покурим, друже, на *** ці розмови?
Філософів і сам я не люблю..."
Оцю тираду довгу Бог промовив,
Вбиваючи в цигарку коноплю.

Курнув - і раптом вмить не стало Бога.
Геннадій теж зробив великий вдох
І, раптом розгубивши руки й ноги,
Проснувся в Жопі. Там же був і Бог.

Глава ІІІ. Жопа.

Сиділи Гена з Богом та мовчали,
Бо що тут можна ще було сказать,
Як драпове божественне начало
Ніяк їх не хотіло попускать.

Нарешті Бог потрошку одуплився,
Подумав і провадив дивний спіч:
"Мій сину, я ще досі не вкурився
В одну проблему. Ось у чому річ:

Я Бог. Цього ніхто не заперечить.
Хоч я уже давно не той, що був.
Але мене дурний маразм старечий
За мозок Божий досі не торкнув.

Я Бог, Господь, а значить, я всесильний,
Верховний навіть, над панами пан.
Та зараз я сиджу у жопі синій -
Чия то жопа, хто той дідуган,

Що в жопі Бога має. Чи, можливо,
Є автономні жопи, без панів?
Та все це дріб"язок. Одне важливо:
Я зараз в жопі, не вона в мені."

Озвався тут приглючений Геннадій:
"В цієї жопи пан напевно є.
Це драп, смачний, духмяний і принадний,
Він в жопу запиха єство твоє.

Він справді, Боже, є сильніш від тебе:
Він тебе глючить, ти його - ні-ні.
А отже, драп - це Космос, чисте небо
Навколо нас, в тобі і у мені..."

Так спілкувався з Господом Геннадій.
Курили драп, хапали вторяки,
Давали один одному поради,
Бо драп у них був справді - отакий!

Раптово Бог пустив сльозу зрадливу:
"Як довго рідну душу я шукав!
На старості таки звершилось диво.
Дивися, сину: ось моя рука.

Підемо в рай до мене. Будем жити,
Курити драп, ловити пташенят
Гарненьких. Потім шийки їм крутити
І хавати, якщо проб"є свиня.

Ходім, там тепло, там повсюди сонце!
А де є сонце, там є конопля.
Коли світило вже за обрій клониться,
Зеленим сяють золотом поля...

Ходім, тобі я стану за татуся,
Мені тепер за сина станеш ти.
А що стосується мого синка Ісуса,
То хай вже розіпнуть його менти!

Він все одно, падлюка, ще воскресне
І прийде драп під вікнами просить.
Завжди живий, ****ь, Ленін, Елвіс Преслі!
Для когось бог, для мене - просто син...

Він, як покурить, теж пацан нормальний,
****іти тільки любить до ***,
Тож ми йому зав"яжемо єбальник
Та будем вдвох курити - ти і я.

Ходім до мене в рай, не пожалкуєш!" -
Бог, мов Диявол, Гену спокушав,
Бо ж змійства навіть Богу не бракує,
Як сотні років томиться душа.

А Гені було вибрати непросто.
З одного боку, драпу море тут,
А там - у колі друзів добрі тости,
Вино. Горілка. Пиво. Інститут...

Подумав добре Гена і промовив:
"Спасибі Вам, та я, мабуть, лишусь.
Бо драп, звичайно, штука нє***ова,
Але ж - "Холодний Яр", "Немірофф", "Шустов"...

Горілка - то подруга незрадлива,
Вона вставля і зранку, і вночі.
А ще коли її запити пивом -
Ото! Якби ви знали, паничі..."

Тож Бог посумував хвилинку-другу,
Забив косяк, ще драпу покурив,
Відсипав кілька пакованів другу,
На добрий з жопи щлях благословив.

ЕПІЛОГ

Із того дня Геннадій попустився,
Закінчив із дипломом інститут,
Закинув геть пакети наркоти всі
І став директором каналу УТ.

Веде життя спокійне і шляхетне,
Та раз на рік у нього кришу рве.
Із нички дістає тоді пакета,
Накурюється, стогне та реве,

Зникає десь на пару днів безслідно,
Вертається щасливий - аж горить.
Очиці блищуть сяйвом дивним. Видно,
Із ким ходив Геннадій покурить.

І справді, Гена повертався в жопу,
Де з Богом сидів в молоді роки.
І знов вони - це королева тропів! -
Курили драп, хапали вторяки...

P. S. Тож батько зирк спідлоба на синашу,
Зі штанів витяг товстого ремня,
Так сраку відшмагав, що на парашу
Не міг малий сідати ще три дня.

А батько Гена лупцював сурово,
Усі штани синочкові подрав.
А потім витер піт з чола і мовив:
"Та що ти знаєш, сосунку, про драп?"