Пробач мені, кохання моє,
Що нас з тобою тільки двоє...
Пробач за те, що я не втримав
Те щастя, що колись отримав.
Кохав, кохаю до нестями,
Але вона тепер не з нами...
То ж залишилось двоє нас.
Лиш ти, та я. То смутку час.
Якби ж то знати, що страждання
Лише приносить нам кохання!
Але ж – і щастя мить несе,
Що забуваєш геть усе!
Коли нам доля посміхнеться?
Коли кохана повернеться?
Було ж так добре нам утрьох,
Коли зігріло ти обох...
Коли під владою твоєю
Вона була... Ні, не моєю!
Як би ж то володіти міг?!
Як би тоді припав до ніг!
Якби ж то міг не відпускати...
Кохання, хочу попрохати:
Не поспішай від мене геть...
Вона повернеться! Я ледь
Знайшов її! Кохати хочу!
Її я думкою лоскочу...
До неї серця мого плин!
Кохання, почуттів ти млин,
То ж начувайся! Силу маю!
Коли тебе не утримаю,
Тоді і душу забирай!
Кохаю... Люба, поспішай!
18.06.2003
Розмова з коханням на украинском
© Copyright: Мамонов Игорь, 2003
Свидетельство о публикации №103062400261
Свидетельство о публикации №103062400261
Рецензии