Клац-цок-цок-клас

...рейд на Марс не скасовано - він переноситься на Венеру - переді мною недавно стояло чотири кораблі - і я не знав в якому буде краще летіти...

чекаєш і хочеш одного, але рано чи пізно страх просто набрати номер і ... знову отримати відмову у зустрічі, поході на концерт, поїздці на каток і просто прогулянки по місцях, де відступає самотність - змушує тебе на різкі кроки, вчинки і кидання шматочками емоцій...

...не знаю, але здається мені настає час...  час щось робити і діяти і не звертати увагу на ті дрібнички, що відволікають від МРІЇ  ... я вже і так майже забув про що вона...

згадую як в школі в якийсь момент змінилися цінності в однокласників...  років до 14 кар’єристом було бути погано... а потім, тоді в передостанньому класі раптом щось смикнуло у всіх в головах... цікаво що це було... часом гадаю, що це вплив Тома, Джері і Міккі-Мауса разом з дядьком Скруджем, але впевненості немає...  я і сам не такий вже Карлсон, який купував весь світ за монетки в п’ять ере...  але...

настає час...  клац-цок-цок-клас...  вибач, що відштовхнув тебе...  просто мені здалося (важко написати, що я зрозумів чи відчув - я все ж не настільки розчинився з віртуальною реальністю, як ти) що ти просто граєшся зі мною - а я ... гм... ти і так знаєш що було - це завжди було в моїх очах коли ти в них заглядала... але - я так більше жити не можу...  я повинен зосередитися на тих людях котрі реально, поруч, кого я можу запросити в кіно, ненароком доторкнутися підчас прогулянки до руки, цілуватися на Майдані посеред дороги о 1 ранку і не тікати від машин (їх тоді надто мало :) )... зрештою навіть на тих хто з невідомих мені міркувань вирішив повернутися і створити заново те, що було протягом багатьох років в минулому, і так довго і наполегливо руйнувалося і давно не навідувалося - страшно, правда???

...а так хотілося хоч раз зробити тобі каву зранку, послухати вживу історії з іншого життя, взнати якого кольору у тебе шкіра на шиї і погладити  тебе по щоці...  та краще розвалити все і, можливо, заспокоїтися, перейти за грань вгадування чим живуть друзі, чи про що буде говорити герой фільму післязавтра увечері, коли на фільм ще навіть не збираєшся і поняття не маєш про що він...

у повітрі тече потік свідомості світу... часом вдається ухопити його за хвіст і забути про все інше... але ж життя проходить... клацати по клавіатурі, формувати себе і людину за тим дисплеєм, часом думати про можливість того, що з тобою би було якби не випадковий "клац" по випадково розміщеній анкеті, якої б ніколи не було якби ...  а там ми доходимо до метелика на якого ніхто не наступив у палеозої...

дякую за визнання мого місця в твоєму рейтингу - не знаю, що таке "депресснок", але - "неприятность эту мы переживем"...

просто не можу бути більше бути в теплій сплячці і водночас відчувати себе дощовим черв’яком під руками маленької дівчинки, яка боїться доторкнутися і разом з тим їй так цікаво відірвати шматочок і подивитися, а що буде далі...

це стосується не тільки тебе - не ображайся - це стосується кількох людей статі "Ж" що є моєму житті зараз...  пробач, що дійшла черга прощатися і до тебе... зате поетично...

щасливим себе ще не почуваю, але крила час від час проростають...

обличчя не в масці - та все ж просто називати речі своїми іменами і думати, про те що для інших це лише ніки...  краще десь при зустрічі...

if...

зустрінемось на іншій планеті?  я впевнений, що ти там будеш хоч і, можливо, в іншому племені...

запрошення шити це всерйоз???

краще спробувати полюбити тебе як сестру, можливо, продовжувати листування (якщо), часом згадувати нічні мрії про отриманий завтра лист, ніж мучити себе сумнівами про те чи так буває - чотири зустрічі, одна-дві розмови, "Если есть в кармане пачка сигарет" - в книзі, так це там було, а в житті???

...в житті ж - залишається двоє - і рішення стає набагато складнішим...

...рівняння з двома невідомими...

не хочеться все просто помножити на нуль...

як мені зрозуміти самого себе, сестро???