Закоханний янгол

Збентежений янгол притримав хвилину,
Бо мав він причину, вагому причину:
Тиждень тому покохав він дівчину.
Не маючи дозвіл, не маючи права
Віддав своє серце він тій, що не пара.
З’явився цей біль і спинилася хмара.
І в небі, що стало щось надто високим.
Він мріє про неї, а доля – жорстока:
Не з ним, ні, не з ним його синьоока.
Кришталь стає сіллю і сонце тьмяніє,
А янголу сниться, що він людяніє,
І сила небесна на нього не діє.
Закоханий янгол бажає спалити
Ці крила чудові, бо з ними не жити
І дівчину ту на руках не носити.
Шукає життя, що тремтить десь у грудях,
Не хоче він неба, від раю вже нудить;
Не треба свободи і сонця на блюдах.
Не чуючи розум  вирішує жити,
Як люди, що можуть кохати й любити,
Чекають на друга, чекають на літо.
Він сходить на землю, він губить безсмертя
Він стане щасливим… він має померти
І долю таку не змінити, не стерти.
Навіщо ці жертви? Навіщо страждання?
Навіщо цей янгол піддався бажанню?
А відповідь поряд… Бо це є кохання!