Тихеньке дзюрчання струмочка...

сонячно - а настрій все одно той же...

невловима радість самотності...

друзі, що змінюють сімейний статус... подарунок свободи собі напередодні її дня народження...

випадкова зустріч у передранковому місті...

шалене танго в маленькому нічному клубі...

чай "Ковток щастя" на самоті... зупинка вул. Чорнобильська - а далі дорога автостопом на таке вже чуже але ще десь рідне місто...

життя як ненаписаний парадокс Зенона Елейського - бути Ахіллом і все ж обігнати черепаху - бути собою і все ж знайти себе...

щось пишемо, клацаючи по клавіатурі, довіряємо електронному мороку маленькі сповіді не усвідомлючи для чого це все... але вірячи в взаємозалежність і всепоглинаючу потребу бути десь тут поруч ... - простягуємо руку долі - і чуємо шепіт "не бійся, не треба висмикувати..."

ловлю в повітрі чужі настрої, намагаюся застати себе вдома,

...але кожного разу застаю тільки розкидані подушки на ліжку та сумні очі кота "він уже пішов" - "Всегда-то мой номер вечно занят..."

працюємо, п'ємо пиво, пропалюємо, протрахуємо, продовжуємо життя - але все одно - тільки вічна мрія бути з кимось хто зіллється з нами в шаленому екстазі такого однакового і такого різного сприйняття прийдешнього, пройшовшого і йдучого разом :)
 
обираємо коней на сенаторів, міняємо шкарпетки на переправі - криза середнього віку ще так далеко, а цінності поручика Ржевського давно відпали від наших душ, як бруд котрий кудись зникає коли розцвітають каштани...

ловимо Льва Толстого за бороду, граємося в "бажання бути удвох", між коханням і квартирою обираємо комфорт, а потім кидаємося на рельси закинутої колії і дивуємося коли ніхто не приїжджає, щоб позбавити нас відчуття байдужості...

надія на сексуальне взаєморозуміння, згвалтування такого хисткого миру, сімейне щастя партизана, "Олекса Довбуш виходячи від коханки вважав нижчим свого достоїнства подавати руки її чоловіку, котрий сумирно чекав під хатою"...

старий спокусник змій так і не приповз...