Пісні твої слухаю легітно-ніжні
Безкраї, спокійні вдихаю світання
“Чому ми з тобою украй не безгрішні?
Чому ми з тобою попрали кохання?
Де квітів і зела зростало багато,
В рожево-зеленім світанні світів,
Розбилися мрії. О, болісна втрато!
Мій замок в повітрі в повітря злетів.
Молюся вільжистій ранковій природі:
“Ти дар надто вищий, ти – спокій думок.
Нетлінна і дивна. Погідна в негоді.
Печальная казка про сон і пісок.
Улийся у мене. Я прагну забути
Отруту пустих балачок і забав.
О, Сонце, осяй мої тяжкії скрути.
Ослаби... прости... І для щастя... Остав.”
10.07.2001р.
Ти дар надто вищий
© Copyright: Лученко Святослава, 2003
Свидетельство о публикации №103021000007
Свидетельство о публикации №103021000007
Рецензии