Ми доленьку зм нити не могли...
І у розлуці жити не уміли
Один до одного, як до спасіння йшли
І мріяли... і зрадам вірить не хотіли...
...і знову Розлука і марне чекання,
Побачити очі, що повні кохання...
А може колись надвечірнє смеркання
Нам подарує нове сподівання?
Свидетельство о публикации №103011600543