Барва часу – холодної мряки.
Сяйво синє – сталевая крига
А життя моє – світла книга:
Ти впиши в неї ймення дива.
Пристрасть Долі у сотні стежин,
Коли шлях твій між них один,
Коли відлік німих годин
Розпочався між тих крижин
Темно-темно і каганець.
Тут початок, а там кінець
Може ти. Може інший. Так.
Знову вічний прибуде знак.
Барва часу – останньої краплі
Небо чисте моїми сльозами,
Що у мене ти відбираєш
Задля дива і попри муку
Пристрасть долі – у вирі звуку
Книга Сонця – а ти гортаєш
Непідвладність самої Любові,
Що на хвилю тобі дарую.
І тебе я у ній змалюю
Без прикрас. Самотою світу,
Що розквіт із моєї рани
І корінням у неї вп’явся
Дивним дивом у сні зявлявся
Птахом сивим з очима Долі
Серцем тиші – німої волі
Змієм сну ти в мені сповився
Барва часу єднає простір...
Розламає проте будову.
Ту розмову і біль, і знову
Я шукатиму десь спочинок
01.12.2002.
Видиво
© Copyright: Лученко Святослава, 2003
Свидетельство о публикации №103011000809
Свидетельство о публикации №103011000809
Рецензии