Та все ж неначе істина єдина:
Пекучий дим, що душу всю з’їдає
Не відає він жалощів, не знає,
Який то біль – марнотності хвилина
І бачиш все. Немов туманом сниться
По колу водить, тремом дух здіймає:
Той дух шалений, що кохать бажає –
Коштовний дар, весь зорями іскриться
Не відаєш, єдиний кат – сумління,
Як то – чекать, нестямно як чекати.
І дивним рухом в натовпі впізнати
Свій тихий сум, покаране прозріння.
Вгамуй мене. Втоли мене, мов спрагу,
Невтішний шепіт най у пісню втілю.
Я серцем дар твій увіллю в наснагу
І духом вільним віднайти осилю.
01.12.2002.
Втоли мене, мов спрагу
© Copyright: Лученко Святослава, 2003
Свидетельство о публикации №103011000807
Свидетельство о публикации №103011000807
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.