Далекий ти, мов ліс самотньо-сірий:
Лиш думкою до обрію сягаю.
Величності німої первоздання
Над пагорбами сивого чекання
Десь дим здаля, здається звіром хижим
Що суне ген – на зорі за горою:
Забарвлене, примарою старою
Здіймається до злісного двобою
Духмяний ти мов луки неосяжні
Де кожен цвіт знайомий до безтями,
Де свт один – і ти під небесами,
Мов божество – із довгими косами
Печальний ти, як надвечір’я в лузі,
Мов в сутінок огорнуте зітхання:
Осіння тло небесного згорання,
Що в безконечній простяглося смузі
07.08.2002.
Далекий ти
© Copyright: Лученко Святослава, 2003
Свидетельство о публикации №103010100297
Свидетельство о публикации №103010100297
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.