Післямова кохання – передмова жалю.
Я люблю лиш чекання. Я тебе не люблю
Серед обрисів дивних я блукаю у снах
Сотні тут розривних... тільки біль, тільки страх.
А по пісні – ридання. І крізь темряву звук
То було не кохання – то найбільша із мук.
Потім стане питання: де загублений я?
Морок, мертве мовчання – може доля моя?
Хтось по пристрасті плаче: Дзвін чи туга. Хто зна?
Скрізь: немовби неначе. Як стріла наскрізна.
Дивно давнім вдавиться. Де ж позбавлення мук?
Очі звикли дивиться... Сотні днів... Сотні рук....
19.04.2001р.
П слямова кохання
© Copyright: Лученко Святослава, 2002
Свидетельство о публикации №102122500803
Свидетельство о публикации №102122500803
Рецензии