Край дороги у хустині,
Мати держить у руках дитину,
Держить мати та гірко плаче,
Пішла в землю її вдача.
Ходив в землю та вертався,
Глибини земної не боявся,
Не боявся темних тунелів пустоту,
Терпів і холод, терпів і камня мерзлоту,
І часто з ніжністю у серці згадував ту,
Котра чекала біля колиски наверху.
Життя ще тільки починалось,
У серці мрії на майбутнє будувались,
І так зненацька та раптово,
Забрала смерть ту душу юнакову.
Вибух пролунав і відгукнулось небо,
Заплакавши теплим грозовим дощем,
Земля назавжди забрала їх до себе,
Тих, кого звала лише на день.
Ну шо поробиш, якщо вготована такая доля,
Одна на всіх, поділеная порівну,
Одна на всіх, яку несли бік о бік у сецях,
Одна на всіх, що так зненацька обірвалась у життях.
Край дороги у хустині
Держить мати на руках дитину,
Держить мати та гірко плаче,
Дай їй, Боже, хоть трохи вдачі...
Памят загиблих шахтар в...
© Copyright: Игорь Кимов, 2002
Свидетельство о публикации №102110700249
Свидетельство о публикации №102110700249
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.