Донцi...

Ранньою весною,
Світлою зорьою,
Принесла додому
Моя жінка доню.

Колихала, сповивала,
Ще й пісні на ніч співала,
Над колискою ночей не спала,
Дончин сон оберігала.

В ті часи коли кормила,
В глибині душі молила,
Щоб нічого в нашій доні,
А ні трохи не боліло.

Вже сидить у ліжку,
Підгорнувши ніжки,
Пильно роздивляється
Все, що навкруги,
Іграшками забавляється,
І святій душі являються,
Тих забав чарівні образи.

Вже окріпли ніжки,
Стали на доріжку,
Ту що від колиски
У життя веде,
І нехай присниться мила Білосніжка,
Та в чарівний світ казок
Вона тебе позве.

А в казковій тій крвїні,
Де здійсняються усі дитячі мрії,
Зустрінеш ти чарівних звірів,
Що будуть ластитись до твоїх ніг,
І понесуть тебе казкові птиці в теплий вирій,
Де жде тих снів чарівної казковості поріг.

Прокинешся у своєму ліжку,
Де все знайоме й близьке навкруги,
Тут мати з доброю й яскравою усмішкою,
Погладить ніжно голову тобі.

І понесуть через життя тебе роки,
Відчуєш на віку немало радостей і втіх,
І з ніжністю у серці будеш згадувати ти,
Ту пору, де лунав чарівного дитинства сміх.