Тоб...
Я дурію від слів твоїх,
Це напевно великий гріх,
Не знаю...
Та обіймами рук моїх,
Поцілунками уст моїх,
Ти забудеш, що пада сніг,
Обіцяю!
Зачаруєм себе у сні,
Ми на світі тепер одні,
Ти даруєш цю зиму мені,
Я хочу...
А любові твоєї рай
Я чекала сто літ, ти знай
І нікому невіддавай
Ці очі.
Ти так довго мене шукав
В лабіринтах життя блукав,
Та що знайдеш мене ти знав
І я знаю...
Поцілунками уст моїх,
І у ночі очей моїх,
Ти забудеш чужий цей сніг,
Обіцяю!
Свидетельство о публикации №102102900413
Але ж до ложки меду - крапля дьогтю: з точки зору форми вірш не дуже вражає, бо багато невишуканої рими. Але думаю, що Ви це бачите самі, тому не буду розпинатися на цю тему. Головне, що він бере за душу і подобається.
Успіхів Вам, буду слідкувати за вашою творчістю з цікавістю.
З повагою до Вас,
Конст Лисовецкий 05.11.2002 21:00 Заявить о нарушении
Тепер йду до Вас...
Kristi 06.11.2002 11:29 Заявить о нарушении