Бавишся світлом безбарвним та диким,
Мрієш побачити бажано битим
Скло, що годинник не зміг вже тримати.
Хто ще не хоче тебе зустрічати?
Мовчки, нікому, вночі заховаєш
Серце своє і вже потім згадаєш
Сніг, що не твій, що ніколи не тане.
Біг крізь імлу, бо святих вже не має.
Дотик богів уві сні до легенів,
Дихання – гнів невибагливих генів.
Струм. І душа в далечінь відлітає.
Сум, тільки сум, бо святих вже не має.
Вільно піти, або кинуть за грати,
Очі – сумні, бо не можуть ховати
Жах забуття і ту змогу кохання.
Птах відліта, знов ця змова бажання.
Губиш той день, що несе тільки свято,
Губиш цю ніч і вже не врятувати
Сміх, що не зміг... і тебе не минає
Гріх, тільки гріх, бо святих вже не має.
Ватра тьмяніє – останні зусилля,
Завтра ти взнаєш на що теє зілля.
Бруд, скрізь цій бруд, і ніхто не впізнає...
Друг вже не друг, бо святих вже не має.
Святих вже не ма
© Copyright: Linn L.Kravts, 2002
Свидетельство о публикации №102101600639
Свидетельство о публикации №102101600639
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.