Було... Татарської орди
Люди напевно не чекали.
Ховались, бігли хто куди:
Безжально їх мечі рубали.
Красуні. Кращих не знайти:
Шкіра- пелюстки білих лілій.
В вільних степах вони зросли,
В Україні серцю милій.
Здобич дісталася легка.
Полон. А як змінити долю?
Хай краще забере ріка.
Покірно не пішли в неволю.
Але з світанком на воді
Там, де дівчат хвилі сховали.
На тому місці- може й ні,
Квіти незнані розцвітали.
А пугач” Поховав” кричить.
Село в долині догорає.
Сонце зійшло-душа болить:
Квітло, росло- тепер немає.
Квіти незнані зацвіли:
Сліпучим ніжним, білим цвітом.
Здавалось-руки простягли
Дівчата у вітанні з світом.
Хвилі примхливої ріки
Їх над водою колисали.
Дощі тепленькі та рясні
І роси, квіти ці вмивали.
Л Л
© Copyright: Zhuravska, 2002
Свидетельство о публикации №102072300681
Свидетельство о публикации №102072300681
Рецензии