Затужила верба над водою,
коси опустила до землі,
вмилася сльозами, мов росою,
вслухалась у пісню журавлів.
А вони за море відлітали,
в теплі, їй не бачені краї
Тут вони любов свою лишали,
хоч вернутись обіцяли навесні.
Пригадалась вербі весна щира,
сонце на півнеба золоте,
дуб стрункий – омріяний, єдиний
Та тепер давно усе не те…
Пригадалось – люди розлучили,
наробили рани на землі…
Ліс зрубали. Тільки залишили
де-не-де поодинокі пні.
Трохи згодом – милого не стало:
їй до ніг, підкошений, упав
Пригадала – тяжко заридала…
Десь у горі вітер застогнав.
А її зоставили – каліку -
споглядати голі береги,
доживати в самотині віку,
божеволіти від розпачу й туги
…журавлі, прощаючись, летіли
у далекі теплії краї,
А верба схилилася без сили,
опустивши коси до землі…
Затужила верба над водою
© Copyright: Мирослава Данканич, 2002
Свидетельство о публикации №102050700574
Свидетельство о публикации №102050700574
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.