Навіщо се тобі – сльози моєї опік?
Вона тобі не поверне життя…
Твої скупі слова, холодний дотик –
То хто з нас мертвий: ти чи я?
Навіщо се тобі – душі моєї попіл?
На згарищі й руїнах долі не шукай.
Надумалась. Лишаю серця докір –
Тобі. І відлітаю з птахами… бувай.
Навіщо се тобі – моя остання пісня?
Хіба на те, аби не зрозуміти,
Що я співала ДО, а що – вже ПІСЛЯ.
Тобі зо мною не летіти…
Навіщо се тобі – благать у мене пір’я?
Напевне знаю – ти не полетиш…
Залишишся на власному подвір’ї –
І байдуже, чи ти мені простиш.
Нав що се тоб?
© Copyright: Мирослава Данканич, 2002
Свидетельство о публикации №102041700456
Свидетельство о публикации №102041700456
Рецензии