Жителi Зеленоi долини

Коли стало в житті все сумнівне і темне,
Коли вітер – нанизував тиш,
Дівчина одна, з виду звична, напевно,
Стояла на місці, де ти зараз стоїш.

І чулось з-за спини чиєсь тихе дихання
І мутні, мов у маренні тихі слова
Про долину Зелену, де вічне кохання,
Де смутку і слова лихого нема.
 
І повіяло димом, зеленим туманом,
Відкрилися очі в долину вітрів,
Де люди жили в простоті, не обманом
Ставали вони, хто ким хотів.

Полонили дівчину тії чистії мрії,
Ті уявні навіяні маревом сни.
І не стало у неї повернутись надії
Із світу зеленого, нема де весни.

І щодня на світанку, вдихаючи диму
Тягнулись неспинно набридливі дні,
І находили обриси на Зелену долину,
Де жителі світла ховались в тіні.

День за днем і вже звикла до ритму у скронях,
Не чуючи слів, не відчуваючи страх.
Тримала лиш серце своє у долонях,
Дивилась на нього, та лиш біль у очах.

Коли стало в житті все сумнівне і темне,
Коли вітер – нанизував тиш,
Дівчина одна, з виду звична, напевно,
Пішла у долину, де її не знайдеш.

Подивись поміж люди, і очима знайди –
Хтось бо шепче про сни безкінечного раю.
Хтось бо знає де знайти, куди йти.
Можу сказати – я це теж уже знаю!