Осінній день у тихім сквері,
Де жовте листя, як килим,
Де ти провів усе дитинство,
І де гуляв іще малим.
Ну а тепер тобі сімнадцять,
Ти в вік казковий встиг ввійти
І перший раз за всі ці роки
Ти не хотів сюди іти.
Хоч день погожий, але душу
Неначе звір кігтями рве.
Не плачеш ти – скрипиш зубами-
Тебе передчуття гризе.
І ось, ти чуєш шурхіт листя,
Секунди міряють ваш час.
Вона прийшла, і в цілім світі
Нема нікого окрім вас.
Ти ждеш фатальної хвилини,
Коли вона промовить ЦЕ,
І в твоїй пам`яті нестримно
Зринає радісне лице.
Як було це давно, й немовби
Прийшли не дні, а прірва літ,
Були щасливі, були разом
Й життя здавалось як політ.
Ну а тепер підніми очі
І ти побачиш, що й вона
Цієї зустрічі не хоче,
Та треба видавить слова.
І ось ти чуєш страшне слово
“Прощай”,- як молот в голові,
Неначе смертний вирок суду,
Неначе вибух у душі.
стор я одн маленько трагед укр. мова
© Copyright: Довченко Александр, 2001
Свидетельство о публикации №101123000443
Свидетельство о публикации №101123000443
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.