Сьогодні я відчув вже осінь –
запахло небом у вікні.
Дерев помітна ледве просідь
сьогодні снилася мені.
Наснилися ранкові зорі
багряним листям на землі.
Нам небосхили опустили долі,
щоб сонце запалили ми.
Відкласти смерть повільну літа,
тепло вдихнути в вечори:
чи вистачить сумнівного піїта
все то звершити – певно ж, ні.
Хіба що на папері морем
розлити плями марних слів;
уникнути заручин з горем,
в рожеве змалювавши дні;
з життям погратися у вічність
на недолугість своїх рим;
на складові розкласти ницість;
розвіяти по колу дим,
коли зітліють власні крила,
відтяті за півкроку від весни.
Ми вип’ємо нової сили
у сутінках осінньої води,
й мені байдужа стане осінь,
буденним небо у вікні,
дерев помітна ледве просідь
не буде довго снитися мені.
Requiem л ту
© Copyright: Eugenko, 2001
Свидетельство о публикации №101122700149
Свидетельство о публикации №101122700149
Рецензии