Ненаписаний лист

Ні рядка на шмат паперу,
ні рядка, ні крапки, –
я не знав, не мав і гадки,
що так швидко час-химера
занесе в свої нотатки
наші дні і наші ночі,
ще одну земну любов...
Невже  повторюється знов
той фільм що бачити не хочу?
І чи була ота любов?
А, може, – тільки примха долі,
реверанс її дотепний.
Все понівечено й стерто,
принаймні, – в серці. Все, доволі.
Як зараз бридко буть відвертим.
Поглянь, кого ти так кохала,
кому ти дарувала всю себе.
Чи вщухне біль цей, чи мине,
бо він на двох... Ти наче знала,
як довго вистачить мене
в цих перегонах на приз щастя,
зійшов з дистанції, пробач.
Я надто схильний до невдач.
Ти ставила на карту не тієї масті.
Програли вщент з тобою матч.
Себе рятую я цинізмом,
вмиваю руки мов Пілат,
поставити останній мат
лишилось... Жалкувати пізно.
Finita. Закривай парад
кохання, що померло передчасно,
бо кволим народилося на світ.
Його ми не змогли зігріть,
воно зів’яло і погасло.
Ми ж будем далі якось жить,
та  т а к  ніколи вже не буде,
т а к о ю  вже не будеш ти,
й тобі  т а к о г о  не знайти,
хоч будеш ти шукати всюди...
Ми вже в минулім – я і ти.
Відшуміли хвилею морською
і опали листом восени...
Під тужливі пісні журавлів
прокидаюсь ранком не з тобою
і засинаю... Все. Прости.