Ми на милі від долі,
Як по мінному полі
Ми навпомацки йдемо сліпі.
Всі ми граємо ролі,
Безперечно, без волі,
Наче в всесвіті зовсім самі.
Ми не навчені мови,
Ми затуркані знову,
Яничарим’ потроху в тилу.
Не згадаєм’ те слово,
Котре знають лиш сови,
Бо свідомість брудна від пилу.
Резистентні до болю,
Ми без віри, ми не нові,
Ми новіші за пам’ять весни.
Задмухаючи зорі,
Відганяємо голих
Передвісниць цивільной’ війни.
За горбами знов гори,
За нещастями мори,
Розум тисне заморський недуг.
Не жахає вже горе,
Бо надія й та хвора,
Чорна смерть – справедливіший друг.
МИ 2
© Copyright: Eugenko, 2001
Свидетельство о публикации №101122700135
Свидетельство о публикации №101122700135
Рецензии