Кохання в д першого погляду

Обидва завше переконані,
що єдна почуття їх раптове.
Та їх певність у світі не нόва,
непевність згубилась у гомоні.

Гадають, не знались раніше.
А як же вулиці, сходи і коридори,
де, може, спіткались колись випадково,
проходили мимо у тиші?

Хотів би я їх запитати,
чи не мають тих згадок раптових
про зустріч в дверях обертових;
чи не випаде їм пам’ятати
затиснуте тихе “пробачте”,
“ви помилились” у слухавці часом.
Та вже знаю відповідь зразу:
не пам’ятають, одначе.

Напевно, здивувало б їх дуже,
те, що, віддавна лишившись у спадок,
ними бавивсь добродій випадок.

Ще не зовсім для того потужний,
щоб змінитись у долю для них.
То наближував їх, то здаляв,
іноді нагло їм шлях забігав,
то забирався, ледь тримаючи сміх.

Були знамення і сигнали,
що з того, що незрозумілі,
але ж так давні, такі милі.
В вівторок той вони й не знали,
листок кленовий теж не знав,
що він з плеча на плėче мандрував.
Губили щось і підбирали,
хтозна, – в дитинстві, імовірно, –
м’яч, захований у траві.

Були двері і дзвінки,
котрі колись достовірно
дотик їх рук відчували,
де вони накладались у часі.

Можливо, в вагоні першого класу
поруч валізи стояли.
Може, певної тихої ночі
їм наснився однаковий сон,
бились, напевно, серця в унісон,
хоч забули на ранок те очі.

Суть початку, звичайно, не скрити,
і події не сковує крига,
випадковостей дивна та книга
посередині завше відкрита.