Втрачений св т

Ви скажіть, де поділи мій світ,
Де сховали від мене
Ті  надії, ті мрії-лілеї?
Може, десь забарився мій світ?
Не спитавсь, відвернувся від Неї
І постукався в іншії двері...
А якщо заблукав десь мій світ?
Бо не довго ж йому заблукати –
В хащі горя і сліз – не шукати.
Чи, напевно, згубили мій світ:
В коридорі сказавши “Пробачте”,
Випав у вирій чомусь необачно.
Та коли він злякався мій світ?
На паркані всміхнувшися оком,
Аж до сонця дістався наскоком.
Я давно вже не бачив свій світ.
За стіною брехні їх не видно,
Співчуття одягнули – обридно...
Як згадаю тепер я свій світ?
Він м’ячем у дитинство поскаче,
Схаменеться колись все ж одначе.
Врешті решт, ДЕ наразі мій світ?
Він позичив у райдуги фарби –
Прикидається квіткою мальви.
Вирушає на прощу мій світ.
Розбиваючи бані церков,
Голгофу шука свою знов.
Кажуть, десь ошукали мій світ...
Він мурує собі монумента,
А нащо з золотим позументом?
Чи впіймали в тенета мій світ?
Він чужий на холуйському святі,
Бо чужі споконвіку прокляті.
Може, ТАМ приживеться мій світ?
Проросте на чужому погості –
Тільки круки літатимуть в гості...
Власне, зовсім не знаю свій світ.
Нема часу до теплих розмов –
Кого обходить яка в нього кров.
Потонув в ретроґрадстві мій світ.
Я ж дитина свого декаденсу.
Може, годі шукати скрізь сенсу?
Ви спитайте, будь ласка, мій світ,
Чи йому ще мене не бракує,
Мені – так... хоча ні, я жартую...